заміна окремих слів

1. n грам.

безособова форма дієслова (інфінітив, герундій, дієприкметник)

2. adj

1) словесний

2) мовний

3) усний

4) буквальний, дослівний

5) що обмежується словами; показний

6) дієслівний; віддієслівний

7) дипл. вербальний

* * *

1) грам. безососбова форма дієслова (інфінітив, герундій, дієприкметник)

2) юр. усна заява, зізнання (арештованого)

лінгв. дієслівний; віддієслівний; verbal stem дієслівна основа; verbal auxіlіary допоміжне дієслово

1. усний

2. мовний, вербальний

3. словесний

4. буквальний, дослівний

- verbal agreement

a) усна угода

b) угода не у формі документа

- verbal alteration зміна редакційного характеру; заміна окремих слів (в тексті)

- verbal arrangement усна домовленість

- verbal communication усне повідомлення

- verbal contract

a) усний контракт

b) контракт не в формі документа

- verbal copy точна копія (документа тощо)

- verbal corrections заміна окремих слів

- verbal difficulties труднощі, спричинені неточністю формулювання/ двозначністю

- verbal dispute суперечка про слова

- verbal duel словесна перепалка, словесний двобій

- verbal niceties відтінки/ нюанси значення слів

- verbal note вербальна/ усна нота

- verbal translation дослівний переклад

- verbal subtleties відтінки/ нюанси значення слів

1) грам. безососбова форма дієслова (інфінітив, герундій, дієприкметник)

2) юр. усна заява, зізнання (арештованого)

лінгв. дієслівний; віддієслівний; verbal stem дієслівна основа; verbal auxіlіary допоміжне дієслово

що складається з параграфів (пунктів, окремих заміток)

* * *

ВЛАДА - здатність спрямовувати процеси, події, дії та поведінку людей у бажаному напрямі. В. передбачає наявність, по-перше, суб'єкта В. (того, хто застосовує В.), по-друге, об'єктаВ. (до чого чи до кого В. застосовують), по-третє, засоби, з допомогою яких досягають В., і, по-четверте, мету, заради якої В. застосовують С. уб'єктом В. може бути окрема людина, група людей або й усе людство. Об'єктом В. можуть бути окремі люди або групи людей. Вимога, щоб суб'єкт В. усвідомлено застосовував В. і виявляв волю до В., так само як вимога, щоб об'єкт В. усвідомлював себе об'єктом В., є радше ідеальним типом владних взаємин: усвідомлення себе суб'єктом чи об'єктом В. у багатьох випадках є тільки частковим або відсутнім взагалі. Зокрема, у випадку замаскованого використання В. об'єкт В. може не усвідомлювати, що його поведінку спрямовують за допомогою певних технологій; так само переконання суб'єкта В. у тому, що він є дійсним суб'єктом В., може бути помилковим. У всіх цих випадках ідеться про самоусвідомлення або про міру усвідомлення сторонами справжньої ролі, яку вони відіграють у владних взаєминах. Переносне застосування поняття "В." має місце тоді, коли говорять, що інстинкти, почуття, ідеї, ідеології, гроші чи речі і т.п. "мають В. над людьми". Насправді тут маємо справу тільки із залежністю (яка, зокрема, визначає межі свободи будь-якого суб'єкта). Але тільки деякі різновиди залежності є виявами В. Об'єктом В. може бути також сам суб'єкт В., хоча при цьому він розрізняє себе - суб'єкта, на відміну від себе - об'єкта. У випадку В. особи над собою (своїм тілом, психічними станами) чи, напр., у випадку самоврядування народу (де держава виступає засобом самоврядування) суб'єкт В. використовує В. щодо самого себе. Існує багато різновидів особистої та колективної В., залежно від того, хто є суб'єктом та об'єктом В., які засоби використовує суб'єкт В. для досягнення В. і для чого (з якою метою) він використовує її: В. батьків над дітьми, В. вчителя над учнем, В. еліт, адміністративна, державна, судова В., В. масової інформації, В. окремих осіб у тих чи тих колективах (навіть дитячих), В. окремих осіб чи груп осіб в організованих злочинних угрупованнях тощо. Колективну В. часто здійснюють не безпосередньо, а з допомогою певних установ - держава, різного роду адміністрації тощо. Це уможливлює відчуження В. від суб'єкта В.: так, у випадку демократії (самоврядування) "суверен В." (народ) за певних умов стає більшою мірою об'єктом В., ніж її суб'єктом. У владних концепціях політику визначають як застосування В. з метою спрямовувати поведінку осіб та суспільних груп таким чином, щоб забезпечити деякий стан колективного цілого (див. політика). Державна В. тоді виступає тільки одним із різновидів політичної В. Оскільки про "В. над природою" можна говорити тільки у випадку спрямування природних процесів у бажаному для людства напрямі, то екологічна криза та деякі інші наслідки технологічного поступу свідчать, що в дійсності В. людини над природою обмежена: по-перше, можливістю передбачати віддалені наслідки і, подруге, можливістю контролювати застосування різних технологій. Найглибші антропологічні джерела В. полягають у заміні дії природних механізмів, які регулюють зв'язок усіх інших живих організмів з природою, свідомо контрольованими процесами. Втім було б помилковим розглядати В. людини над людиною (та одних суспільних груп над іншими) поза контекстом певної культури. Допустимий обсяг В., засоби досягнення В., мета, заради якої В. використовують, - усе це передусім залежить від особливостей культури та тих цінностей, які побутують в даному суспільстві (звичаїв, етичних та правових норм тощо). Використання політичної В. (поза випадком, коли В. тотожня використанню сили або погрози силою) залежить насамперед від способів легітимізації В., від типів держави, загальної масової політичної культури та культури професійних політиків.

КОНЦЕПТ ( від лат. conceptus - поняття) - 1) Термін середньовічної схоластичної філософії і логіки, що позначав загальне в одиничних предметах, на основі якого виникає поняття, виражене словом. У дискусіях про універсали концептуалісти заперечували існування загальних понять незалежно від окремих речей. Але на відміну від номіналістів, котрі трактували загальне лише як ім'я і ніщо більше, концептуалісти проголошували, що загальне в окремих предметах не є тільки одне ім'я, а й значення цього імені (voxet significatio). Концептуалісти твердили, що в одиничних речах існує дещо спільне, загальне, на основі чого в розумі виникає К. - особливе загальне поняття, виражене словом Ц. е загальне, виражене К. (роди і види), існує лише в розумі, а не в самій дійсності, воно не має самостійної онтологічної реальності. Родоначальником концептуалізму і творцем терміна "К." був Абеляр. У новій філософії проблемами К. займався Локк, який пояснював походження універсалій діяльністю розуму О. станній із подібності, що спостерігається між речами, робить передумову для утворення абстрактних загальних ідей і встановлює їх у розумі разом з відповідними їм назвами. У сучасній філософії під К. розуміють поняття - ідею, що містить у собі певний підхід до дійсності Р. озгортання змісту К. у системі суджень утворює концепцію. 2) У логічній семантиці - смисл імені, інтенційні значення імені (знака), або інтенсіонал. У сучасній семантиці замість терміна "поняття" вживається термін "К.", який знаходиться у тому ж категоріальному ряду, що й термін "значення слова". Однак якщо значення слова розглядається в системі мовних зв'язків, то К. - у системі логічних відношень і форм, котрі досліджуються як у мовознавсті, так і в логіці.

n 1. ком. політика; курс; стратегія; лінія поведінки; a політичний; 2. стр. поліс; страховий поліс

1. напрямок діяльності, інтересів політичних партій, адміністративних рад, організацій, урядів і т. ін. для досягнення своїх цілей; 2. договір (contract) страхування, в якому фіксуються: вид покриття; умови угоди, включаючи положення про скасування; заява про виплату відшкодування тощо; календарний план, що зазначає, напр., оплату страхових внесків (premium²), період чинності угоди і т. д.

═════════■═════════

accounting policy облікова політика; administrative policy адміністративна політика; adjustment policy політика регулювання • політика коригування; agreed value policy страховий поліс на домовлену суму; agricultural policy аграрна політика; all loss or damage policy поліс страхування від будь-яких втрат або пошкодження; allocation policy політика розподілу ресурсів; all risk policy поліс страхування від усіх ризиків; balance-of-payments policy політика регулювання платіжного балансу; blanket policy загальний поліс; budgetary policy бюджетна політика; business policy ділова політика; commercial policy торговельна політика; company policy політика підприємства; comprehensive policy поліс всебічного страхування; construction policy страховий поліс на будівництво; contractor's all risk policy поліс страхування від усіх ризиків для підрядника; corporate policy корпоративна політика; credit policy кредитна політика; currency policy валютна політика; discount policy облікова політика • дисконтна політика; dividend policy дивідендна політика; domestic policy внутрішня політика; economic policy економічна політика; endowment policy страховий поліс на старість • страховий поліс на дожиття • страхування на випадок смерті; environmental policy політика охорони довкілля; equity-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; expired policy прострочений страховий поліс; export policy експортна політика; financial policy фінансова політика; fire insurance policy страховий поліс від пожежі; fiscal policy фінансова політика • бюджетна політика; floating policy генеральний поліс; foreign policy зовнішня політика; foreign exchange policy валютна політика; foreign trade policy зовнішньоторговельна політика; government policy урядова політика; government environmental policy урядова політика охорони навколишнього середовища; Green policy політика захисту довкілля; group policy групова політика; homeowner's comprehensive policy поліс комбінованого страхування домовласників; immigration policy імміграційна політика; incomes policy політика регулювання доходів; inflationary policy інфляційна політика; insurance policy страховий поліс; interest rate policy політика регулювання відсоткових ставок; internal policy внутрішня політика; international policy міжнародна політика; international monetary policy міжнародна валютна політика • міжнародна грошова політика; investment policy інвестиційна політика • страховий поліс за інвестицією; investment-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; lapsed policy поліс, чинність якого припинена достроково; lending policy кредитна політика; life insurance policy поліс страхування життя; management policy виконавча політика • політика керівництва; marine insurance policy поліс морського страхування; master policy груповий поліс; merchandising policy торговельна політика; mixed policy змішаний поліс; monetary policy валютна політика • грошово-кредитна політика • монетарна політика; new-for-old policy страховий поліс на заміну; open policy відкритий поліс • нетаксований поліс; open-door policy політика відкритості (рівних можливостей капіталовкладень в окремих країнах); paid-up policy оплачений поліс; participating policy поліс, який дає право участі в прибутках страхового товариства; port policy портовий страховий поліс; prices and incomes policy державна політика цін та доходів; pricing policy політика ціноутворення; procurement policy політика закупівлі; public policy громадська політика • державна політика; purchasing policy політика закупівлі; rated policy розрахований страховий поліс; replacement policy стратегія заміни (обладнання); retirement policy пенсійна політика; running policy генеральний поліс; sales policy політика збуту • політика продажу; service policy стратегія обслуговування; sinking fund policy страховий поліс за фондом сплати • страховий поліс за фондом сплати активу або пасиву • поліс амортизаційного фонду; standard policy стандартний поліс • типовий поліс; stocking policy політика створення запасів; taxation policy податкова політика; time policy поліс на термін • строковий поліс; trade policy торговельна політика; unit-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; unvalued policy страховий поліс без визначеної вартості; valued policy страховий поліс за встановлену суму • таксований страховий поліс; voyage policy рейсовий поліс; wagering policy страховий поліс на заставу; wages policy політика заробітної плати • політика в галузі оплати праці; wait-and-see policy вичікувальна політика

═════════□═════════

policy audit ревізія діяльності підприємства; policy conditions умови страхування; policy exclusion анулювання страхового полісу; policy expiration date дата закінчення терміну страхування; policy expiry date дата закінчення терміну страхування; policy free of premium поліс, в якому страхувач звільняється від сплати внесків; policy holder страхувальник • держатель страхового полісу; policy holder's capital капітал страхувальника; policy loan позика під страховий поліс; policy-making process процес здійснення політики; policy number номер страхового полісу; policy of compromise політика компромісів; policy of law правова політика; policy of low interest rates політика низьких відсоткових ставок; policy owner страхувальник • держатель страхового полісу; policy period термін страхування • термін дії страхового полісу; policy plan план діяльності; policy provisions умови страхування • умови страхового договору; policy terms умови страхування • умови страхового договору; policy tool засіб проведення політики • політичний інструмент; to amend a policy змінювати/змінити поліс; to cancel a policy скасовувати/скасувати поліс; to develop a policy опрацьовувати/опрацювати політику; to discuss a policy обговорювати/обговорити питання політики • розглядати/розглянути питання політики; to implement a policy запроваджувати/запровадити політику • здійснювати/здійснити політику; to issue a policy видавати/видати страховий поліс; to make out a policy оформляти/оформити страховий поліс; to revise a policy переглядати/переглянути політику; to support a policy підтримувати/підтримати політику; to take out a policy страхуватися/застрахуватися • одержувати/одержати страховий поліс

═════════◇═════════

поліс < фр. police < італ. polizza — розписка, квитанція (СІС:535) pollution

сер. забруднення; забруднення довкілля

забруднення довкілля промисловими чи хімічними відходами, що робить його непридатним і шкідливим для життя; ♦ спостерігається посилення державного контролю за рівнем забруднення довкілля, широко застосовуються штрафні санкції аж до закриття підприємств, виробництв, арешту транспортних засобів на підставі вимог чинного удосконаленого природоохоронного законодавства; здійснюється широка урядова програма оновлення технологій, глибокої переробки сировини, інформаційного забезпечення боротьби за охорону природи, зростає екологічна поінформованість людей і поліпшується екологічна культура промисловості, як результат — на ринку з'являються продукти, більш сприятливі для довкілля (environment-friendly product)

═════════■═════════

airborne policy повітряне забруднення • забруднення повітря; atmospheric policy атмосферне забруднення; chemical policy хімічне забруднення; environmental policy забруднення довкілля; hazardous waste policy забруднення небезпечними відходами; industrial policy промислове забруднення; long-term policy тривале забруднення; noise policy зашумленість; sewage policy забруднення стічними водами; short-term policy короткочасне забруднення; solid waste policy забруднення відходами, що не розкладаються; traffic policy забруднення від автотранспорту; visual policy візуальне забруднення довкілля • плюндрування природи плакатами, написами (на скелях тощо); waste policy забруднення відходами; water policy забруднення води; wide-spread policy поширене забруднення

═════════□═════════

optimal quantity of policy оптимальний обсяг забруднення; policy abatement заходи запобігання забрудненню • боротьба із забрудненням; policy of streams забруднення стоків; policy of rivers забруднення річок; policy of the sea забруднення моря; to avoid policy уникати/уникнути забруднення; to prevent policy запобігати/запобігти забрудненню; to protect from policy оберігати/оберегти від забруднення

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СИСТЕМИ АКСІОМ - властивість, що характеризує відношення між аксіомами в певній системі аксіом. Незалежною називають таку аксіому, яка логічно не виводиться за правилами виводу, прийнятими в даній системі, з інших аксіом. Якщо у системі жодна з аксіом не виводиться з усіх інших, то незалежною називають і саму систему аксіом. Коли якась аксіома виводиться з інших, її можна вилучати з системи аксіом без скорочення множини висловлювань, істинність яких має доводитися. Н.с.а. є їхньою важливою ознакою. В окремих випадках вона дає змогу, не породжуючи суперечностей, замінити незалежну аксіому на її заперечення і створити істотно нову наукову теорію Н. апр., заміна аксіоми про паралельність прямих у геометрії Евкліда на її заперечення привела до створення Лобачевським принципово нової геометрії.

що складається з параграфів (пунктів, окремих заміток)

* * *

Гартман, Едуард (1842, Берлін - 1896) - нім. філософ, засновник філософії позасвідомого. Основою всього існуючого Г. вважав позасвідоме духовне начало, універсальний осередок логічного і нелогічного. В обґрунтуванні цієї ідеї спирався на синтез філософських систем Гегеля і Шопенгауера, панлогізму і волюнтаризму, а також на уявлення про несвідоме Шеллінга. Певний вплив на нього мала також еволюційна теорія Дарвіна. Якщо існують у світі такі явища, які непояснювані з самих лише матеріальних причин і можливі лише як дії духовного начала (волі, що уявляє), і якщо, з іншого боку, в цих явищах відсутній індивідуально-свідомий чинник (тобто воля і уявлення окремих осіб), то, на думку Г., необхідно визнати ці явища діями певної універсальної волі, яка уявляє і знаходиться за межами індивідуальної свідомості. Це і є несвідоме. Відчуваючи незадовільність цього чисто негативного визначення (можна застосувати і до каменю, і до абсолютного начала світу), Г. припускає його заміну терміном "позасвідоме". Несвідоме постає у Г. як всеохоплююча одинична істота, яка є всім існуючим; воно абсолютно неподільне, і всі множинні явища реального світу є лише дії і сукупності дій всеєдиної істоти. Якщо спочатку Г. визначає несвідоме як безумовну єдність волі і уявлення (ідеї), то в дослідженні розвитку світу він не лише відокремлює і протиставляє їх, а й тлумачить як чоловіче і жіноче начала В. оля сама по собі має лише силу реальності, але сліпа і нерозумна; ідея ж, хоч світла і розумна, але абсолютно безсила, позбавлена будь-якої активності. Спочатку обидва ці начала знаходилися у стані чистої потенції (небуття), але потім воля перейшла з потенції в акт і долучила до нього пасивну ідею. Дійсне буття, яке покладається волею як нерозумним началом, саме є нерозумним і неминуче терпить біди і страждання. Розумна ідея негативно ставиться до такого буття, але не може нічого вдіяти через свою пасивність. Та завдяки свідомості вона звільняється від світової волі і створює всьому існуючому можливість свідомого заперечення життєвого хотіння і повернення знову до стану чистої потенції А. налізуючи проблематику феноменології моральної свідомості, Г. вважав, що емпіричні факти виявлення моральної свідомості мають передувати моральним принципам. Він був одним із тих, хто вперше застосував термін "аксіологія" у царині філософського аналізу проблеми цінностей.

[br]

Осн. тв.: "Філософія позасвідомого". В З т. (1869); "Феноменологія моральної свідомості" (1879); "Теорія категорій" (1898)та ін.

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

ІСТОРІЯ ДІАЛЕКТИКИ - складова частина історії філософії. Найбільш розвинутою і цілком свідомою І.д. постає в європейській історії філософії. Діалектика відображає рухливий, динамічний спосіб життя. Тому навіть в Європі в застійні Середні віки вона відсутня і характеризує лише античність і Новий час Р. озвиток діалектики визначається розвитком філософії взагалі. Основних етапів останньої три: на першому переважає філософія пізнання, свідомості, розуму В. ін триває від античності до класичної нім. філософії включно. Відтоді починається другий етап - зближення духа з дійсністю, практичною позитивною діяльністю, на основі чого виникають позитивізм, марксизм, філософія життя В. 20-ті рр. XX ст. починається третій етап - філософії людини (філософська антропологія, екзистенціалізм, персоналізм тощо). На першому етапі бачимо дві всесвітньо-історичні форми діалектики - давньогрецьк. і нім. класичну. В першій наявні три її форми: стихійна натурфілософська діалектика (Геракліт, Піфагор, Емпедокл). Це - діалектика становлення, або діалектика мінливого, плинного світу явищ. Крайнім її виразом є релятивізм Кратила. Друга форма - діалектика як пошук істини засобом "питань - відповідей", маєвтика, діалог, звідки походить і сам термін "діалектика" (Сократ, сократичні діалоги Платона). Третя форма - логічна, або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, неоплатоніки Прокл, Порфирій, Ямвліх) Н. айбільш загальні здобутки античної діалектики - розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадичної будови світу. Перехідною є діалектика епохи Відродження (Кузанський, Бруно). Основний принцип тут - збіг протилежностей конечного і безконечного, мінімуму і максимуму (coinsidentia oppositorum). Цей принцип виник завдяки осмисленню досягнень математики, астрономії у поєднанні з протилежностями релігійного світогляду і з усвідомленням єдності земного і небесного світів. Специфіка нім. класичної філософії - в побудові систем діалектики, а не лише окремих ідей чи принципів, як було у попередників. Діалектика Канта викладена в його "Критиці чистого розуму" і концентрується у вченні про антиномії, суперечності, які позначають межі людського пізнання. Його діалектика негативна, це не теорія пізнання, а скоріше теорія незнання, його обмеженості. Позитивну діалектику розробив Фіхте в "Основах загального науковчення". Діалектика Фіхте - система суб'єкт-об'єктних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних. Загальний зміст суб'єкта і об'єкта втілений у протилежних категоріях, об'єднання яких здійснюється за допомогою "синтетичного методу". Зовнішня форма методу подається структурою "тезис-антитезис-синтез". Поєднання змісту протилежних категорій робиться завдяки їх кількісній подільності. Шеллінг відкрив нову форму їх поєднання - взаємоперетворення протилежностей. Це був новий принцип діалектики, але загальної системи її він не створив. У філософії природи Шеллінг сформулював "всезагальний принцип полярності", а в філософії історії - діалектику свободи і необхідності, розбіжність цілей і результатів людської діяльності. Найбільш масштабна і глибока система діалектики втілена в "Науці логіки" Гегеля. Діалектика Гегеля - це філософська логіка, або система категорій, побудована діалектичним методом. Основні з них - буття, сутність, поняття. Рух категорій здійснюється від абстрактних до конкретних і виражає основні щаблі пізнання. Тому у вченні Гегеля має місце принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання. Свою логіку Гегель будував як узагальнення всієї історії європейської філософії і на цій підставі розробив принцип співпадання історичного і логічного. Діалектика Гегеля завершує і нім. класичну, і всю попередню філософію, тобто весь етап філософії пізнання. На другому етапі наявні декілька різновидів діалектики: діалектика марксизму з основною ідеєю про непримиренність, антагонізм протилежніх класів, з яких один знищується в ході революції; цей принцип переглянутий "реформізмом" (Бернштейн, Каутський та ін.) і замінений принципом співробітництва класів в еволюції суспільства; ленінізм, який посилив в теорії і на практиці силу і гостроту антагонізму, спрямувавши його, в особі держави, проти всіх класів, усього народу. В практично-духовній сфері значною є діалектика К'єркегора, вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної (чуттєвої) і моральної та релігійної, по яких здійснюється сходження духовного світу людини. Звідси принцип діалектики К'єркегора "або-або" ("Entweder-oder" - один з основних його творів). Практично-духовний зміст має і трагічна діалектика Ліберта - про остаточну нерозв'язність антиномії існуючого і належного (ідеалу) в історичному процесі. Навпаки, в "діалектиці відмінностей" Кроче обмежує саме поняття протилежності, як різновид поняття відмінності. В межах "філософії людини" помітними є три концепції діалектики: екзистенціальна діалектика Сартра; негативна діалектика Горкгаймера і Адорно. Найновіша її форма розробляється в останні роки в межах філософії ноосфери. Її ядро складають глобальні протиріччя, а основна проблема - проблема існування людини на землі.

МОВА НАУКИ - синтетичне поняття методології науки, що поєднує у собі всі мовні засоби, які вживаються у науці для виразу здобутих знань на конкретно-історичному етапі її розвитку. Сучасну М.н. характеризує широке використання математичних формалізмів і абстрактних структур, що їх описують логіка і математика. Тому в ній розрізнюють як складові частини природну і штучні мови, в т.ч. формалізовані мови, які надбудовуються над природною мовою з метою вдосконалення окремих її фрагментів. При аналізі М.н. вичленовують дві підмови - мову спостереження і мову теорії. До мови спостереження включають ті твердження науки, які формулюють результати спостереження й експерименту; до мови теорії відносять твердження, які є наслідком логічних міркувань. Мовою спостереження виражають властивості предметів, що виявляються органами відчуттів чи експериментальними приладами (напр., властивості "холодний", "твердий", "зелений" тощо). Мовою теорії формулюють твердження про властивості предметів, які не можна безпосередньо спостерігати (кривизна простору, парність, спін елементарних частинок). Головна ідея розчленування М.н. на підмови полягає в необхідності точнішого встановлення логічних зв'язків між теорією й експериментом. Логічний емпіризм спотворено тлумачить ці поняття; він відкидає природну мову як основу М.н., намагаючись цілком замінити її штучною. Це проголошується єдиною метою філософського дослідження. Представники логічного емпіризму твердження мови спостереження вважають твердженнями про безпосередньо дане, те, що може бути пізнане без допомоги абстрактного мислення; лише ті теоретичні положення вони визнають для науки, які можна звести до тверджень про безпосередньо дане. Ці погляди на М.н. не підтвердились спеціальними розробками, що були здійснені сучасною методологією науки.

ПЛЮРАЛІСТИЧНА ДЕМОКРАТІЯ - форма демократичного устрою (див. демократія), за якого домінуюча тенденція облаштування суспільного життя (соціального, політичного, морального) ґрунтується на плюралізмі. Особливістю суспільно-політичної практики П.д. є те, що вона зумовлена процесами взаємодії та протиборства чинників плюралістичної структури суспільства - різних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), партій, суб'єктів підприємництва (від малих підприємств до великих корпорацій) та господарювання, засобів масової інформації, громадських об'єднань, асоціацій, окремих особистостей та ін. В умовах зрілої П.д. ці процеси, зрештою, спрямовані на узгодження або збалансування різноманітних ціннісних орієнтацій та практичних інтересів з метою забезпечення інтеграції суспільства на засадах збереження (що не виключає оновлення і змінюваності) самої соціальної інституції плюралізму. Для розуміння суті П.д. важливим є усвідомлення двох застережень. По-перше, П.д. - це не "дикий плюралізм" (вислів Бернстейна), тобто не хаотичне нагромадження конкуруючих поміж собою самодостатніх одиниць (чинників, агентів) плюралістичного простору суспільства і, по-друге, П.д. принципово не може бути безпосереднім результатом впровадження "згори" певних монопольних (нехай найретельніше розроблених) державних планів чи дій, хоча на рівні допоміжного й регулятивного чинника державне втручання може відіграти позитивну роль М. іра збалансування плюралістичної фрагментації та економічної й політичної інтеграції - одна з найскладніших та фундаментальних проблем політичної й соціальної філософії, а також економіки Щ. е у XVIII ст. Верк вказував на "делікатність" проблеми узгодження "громадського розуму", уособлюваного управлінськими функціями держави, та можливістю щонайменшого його втручання у простір вільного самоздійснення індивіда. Цю ж проблему порушив у XX ст. видатний англ. економіст Кейнс (1883 - 1946), аналізуючи ймовірні "форми управління всередині демократії". Висновки Кейнса про важливе регулятивне значення в умовах демократії процесів соціалізації (див. соціалізм) великих капіталістичних корпорацій (що повинні нейтралізувати й замінити втручання централізованого державного управління в суспільно-економічне життя) суттєві для теоретичного й практичного з'ясування проблем сучасної П.д. на зламі XX та XXI століть. Вони підтверджують тенденцію, характерну для П.д., стосовно необхідності постійного збалансування процесів соціально-політичної інтеграції та фрагментації, а також зосередження цих процесів у просторі вказаних вище чинників плюралістичної структури суспільства. У здійсненні П.д. одна з провідних ролей відводиться соціальними філософами XX ст. ідеальним спонукам - моральним орієнтаціям не тільки індивідів, а й партій, соціальних груп, управлінських структур та ін. (Берлін, Бернстейн, Вільямс, Дагостино, Крик, Ліндсей, Речер та ін.). В осмисленні цих орієнтацій, зокрема в обґрунтуванні морального виправдання опозиції, важливе значення відведено принципу етичного плюралізму. На думку Дагостино, основні риси цього принципу - неповнота (не існує єдиної послідовної політики, що може вважатися цілком довершеною); комплементарність (взаємодоповняльність різних політичних уявлень про справедливість, напр., як наслідку економічного зростання та розподільної справедливості); несумісність (відсутність єдино правильного способу оцінки моральної вагомості різних взаємодоповняльних факторів); доступність (налаштованість на визнання моральної переконливості позиції іншого). Принцип етичного плюралізму відкриває простір для визнання моральними і дій опозиції, і дій влади (але не як остаточного присуду).